СОЦІО-ЕКОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНИ: ПРИЧИНИ І СПОСОБИ ЇХ УСУНЕННЯ

Анотація

Міжнародні організації, світова наукова спільнота відзначають наростання екологічних процесів, пов’язаних із сільськогосподарською діяльністю. Зокрема, визнається негативний вплив на екологію природних ресурсів аграрного сектору глибоко спеціалізованого (монокультурного) виробництва, яке посилює деградацію угідь. Втрати від ґрунтовтоми – супутника монокультури становлять майже 25 % світового врожаю. У документах ООН ідеться не лише про екологічні, а й про соціальні втрати монокультурного виробництва: зменшення зайнятості сільського населення, посилення бідності, погіршення харчування тощо.

Проаналізовано процеси формування в Україні глибоко спеціалізованого, з ознаками монокультурного, землеробства, зональний аспект якого дозволяє виявити його негативні екологічні й соціальні наслідки. Перехід у Степовій зоні на вирощування ґрунтовиснажливих і гумусопоглинаючих зернових і соняшнику, які зайняли більш як 93 % посівних площ, витіснивши пари і багаторічні трави, обумовив посилення ерозії, якою нині вражено 60–80 % сільгоспугідь, дегуманізацію ґрунтів (дефіцит гумусу сягає 600 кг/га), значне скорочення тваринництва, зменшення споживання населенням молока і молокопродуктів, зниження калорійності середньодобового раціону, ліквідацію робочих місць у сільськогосподарському виробництві тощо. Зазначені процеси притаманні східним регіонам Лісостепу і, хоча й меншою мірою, іншим регіонам країни. У цілому по Україні знижується якість харчування, зростає імпортозалежність за певними видами продовольчих товарів, витіснених з виробництва в результаті глибокої спеціалізації. Для упередження подальшого розвитку цих та інших негативних процесів обґрунтовано безальтернативність переходу від глибоко спеціалізованого монокультурного сільського господарства до агроекологічного плодозмінного в симбіозі з тваринництвом. Запропоновано механізми переходу до даного типу землеробства з урахуванням теоретичних засад проблеми і досвіду її розв’язання в західноєвропейських та інших країнах, що дозволить призупинити деградацію і забезпечити зростання продуктивності сільськогосподарських угідь, зберегти продовольчий суверенітет країни та її сільський трудовий потенціал.