НЕОЛІБЕРАЛЬНИЙ МЕЙНСТРІМ: КОЛИ АМЕРИКА ПРОТИ

Анотація

Проаналізовано економічні причини та умови привабливості неоліберальної доктрини у міжнародному контексті. Показано, що, як правило, принципи вільної конкуренції та саморегульованих ринків відстоюють країни, які мають на них явні конкурентні переваги. Коли ж ці переваги зникають, заінтересованість у вільній конкуренції теж зникає. На зміну їй приходять ті чи інші види протекціонізму (включаючи жорсткі адміністративні заборони).
У цьому контексті Доповідь Дж. Фокса можна розглядати як приклад лобіювання економічних інтересів США, яке суперечить сучасному неоліберальному мейнстріму. Водночас вона відображає реальну міжнародну практику, що має на меті не чистоту ринкової конкуренції, а конкретні національні інтереси її учасників.
Зазначені особливості приводять до того, що принципи вільної конкуренції використовуються в міжнародній політиці виключно для випадку ринків товарів/послуг і капіталу, тоді як конкуренція на глобальному ринку праці залишається за дужками неоліберального мейнстріма. Ніякого теоретичного обгрунтування такої дискримінації ринку робочої сили бути, безумовно не може – тим більше, якщо врахувати, що саме праця робить економіку економікою, «надихаючи» усі інші ресурси, які залучаються в її оборот.
Єдиним поясненням такої алогічності може слугувати той факт, що неоліберальна доктрина – вільно чи невільно – акцентує увагу тільки на тих ринках, де сильними є конкурентні переваги індустріальних країн. Там же, де ці переваги мінімальні, а ризики для індустріальних економік високі (на глобальному ринку праці), про вільну конкуренцію не йдеться – ні у площині неоліберальних концепцій та їх практичних додатків (Вашингтонського консенсусу), ні на рівні національних політик і статутів міжнародних організацій (МВФ, Світового банку, МОП)