ЗАСТОСУВАННЯ НОРМАТИВІВ ОБОВ'ЯЗКОВОГО РЕЗЕРВУВАННЯ: ЗАРУБІЖНА ПРАКТИКА ТА РЕАЛІЇ УКРАЇНИ

Анотація

Адаптивна політика обов’язкового резервування, що передбачає диференціацію і динамічну зміну нормативів, слугує заходом центрального банку для забезпечення фінансової стабільності. Розкрито сутність нормативів обов’язкового резервування, способи їх обліку і критерії диференціації. Узагальнено цілі нормативів обов’язкового резервування: а) пруденційного нагляду, б) управління ліквідністю, в) регулювання руху потоків капіталу. Визначено позитиви (дешевий спосіб стерилізації надлишку ліквідності, вплив на структуру зобов’язань банків) і ризики (зниження ліквідності банків, опосередкований вплив на процентні ставки, стимулювання ризикованої поведінки банків, неточність впливу) застосування нормативів.

           Зазначено, що вплив нормативів обов’язкового резервування на кредитування полягає в тому, що завдяки контрциклічному застосуванню резервних вимог амплітуда кредитних циклів знижується, а на валютну стабільність – у заміщенні іноземної валюти в банківських балансах. Історичний огляд змін нормативів обов’язкового резервування в Україні засвідчив: а) лібералізацію нормативів у кризові періоди, б) зміну структури нормативів з 2008 р. з метою зменшення валютних зобов’язань; в) стимулювання залучення довгострокових коштів у 2011–2014 рр. і з 2023 р.; г) цикл високих нормативів з 2023 р. Недієвість політики обов’язкового резервування в Україні пояснюється високою часткою депозитів на вимогу і тим, що, незважаючи на наявність у банків ліквідності (з огляду на зростання монетизації економіки), вони утримують її у резерві (з огляду на зростання обсягу обов’язкових резервів банків) або інвестують у менш ризикові інструменти (з огляду на зростання обсягу інвестування банками в депозитні сертифікати НБУ й ОВДП), а не спрямовують у кредитування (з огляду на низьку кредитну глибину). Розроблено рекомендації щодо вдосконалення політики обов’язкового резервування в Україні.