Теоретико-методологічні засади викладання історичного краєзнавства в контексті метафізичної теорії особистості

Анотація

Мета дослідження – уточнити мету викладання історичного краєзнавства в умовах глобальних викликів і необхідності розбудови української державності, що передбачає розв’язання таких завдань: по-перше, довести конструктивний потенціал метафізичної теорії особистості для викладання краєзнавства; по-друге, з’ясувати роль краєзнавства у формуванні у свідомості молодих людей таких понять, як «національний інтерес», «національна ідея», «національні цінності»; по-третє, уточнити зміст виховної діяльності при викладанні історичного краєзнавства.

Методологічною основою є теорія чотирьох ступенів духовного розвитку людини і метафізична теорія особистості. За теоретичну основу прийнято роздуми англійського історика й політичного філософа Г.Болінґброка щодо виховання на історичних прикладах. Це дозволило суттєво уточнити мету й методику викладання краєзнавства та поєднати навчання й виховання на нових теоретико-методологічних засадах.

Наукова новизна. Доведено, що метафізична теорія особистості в умовах гібридного світо(без)порядку може бути методологічним підґрунтям для викладання історичного краєзнавства, осмислення спонукань до діяльності історичних, державних, політичних, громадських діячів як минулого, так і сучасності, що надасть можливість наповнити історичні події філософсько- антропологічною та соціально-філософською інтерпретацією. На історичних прикладах продемонстровано гносеологічний і виховний потенціал метафізичної теорії особистості. Історичні події постають як утілення ступеня соціально-політичного й морального розвитку державних, політичних і громадських діячів. Урахування основних положень метафізичної теорії особистості допомогло поєднати викладання краєзнавства з соціально-філософськими поняттями «національний інтерес», «національні цінності», «національні цілі» та виховання на етичних ідеалах із вихованням на історичних прикладах.

Висновки. Історія й історичне краєзнавство постають як конфлікт знеособленого та особистісного начал суспільного буття, що допомогло провести паралелі між історією і сьогоденням, продемонструвати тяглість історії на основі понять «українська ідея», «національний інтерес», «національні цінності». Історія постає як утілення людських рис, що є конкретизацією ідей ґ.Геґеля про історію як утілення абсолютного духу. У процесі викладання історичного краєзнавства в контексті метафізичної теорії особистості в молодої людини виникає потреба до пізнання внутрішнього світу діяча, а точніше – його спонукань до діяльності. За історичною подією людина починає бачити риси історичного діяча. Здобуті знання про внутрішній світ історичного діяча людина переносить у сучасність, що сприяє встановленню соціально-політичних, культурних паралелей.