Судово-дисциплінарна практика українських націоналістичних організацій (1920—1980-ті рр.)

Анотація

Мета — узагальнити шістдесятирічний період розвитку судово-дисциплінарної практики українських націоналістичних організацій. Методологічною основою стали принципи наукової неупередженості та історизму. Використано також загальноісторичні методи: історико-порівняльний, ретроспективний, проблемний, структурний. Наукову новизну дослідження становить аналіз шістдесятирічного розвитку судово-дисциплінарної практики українських націоналістичних організацій. Зазначену проблему у вітчизняній і зарубіжній історіографії комплексно порушено та предметно висвітлено вперше. Визначено ймовірні перспективи впровадження досвіду підпільного судівництва за сучасних умов. Основні результати. Починаючи з 1920-х рр. судово-дисциплінарна практика українських націоналістичних організацій спиралася на «виклики революційної боротьби» й регламентувалася численними внутрішніми документами. Каральні дії зазвичай стосувалися двох категорій: членів і симпатиків підпілля, а також колабораціоністів й агентури супротивника (переважно з місцевого населення). В 1940-х рр. було впроваджено чітку вертикаль дисциплінарних органів. Вона передбачала право захисту, апеляції, а також враховувала заслуги підсудного, його посаду, ступінь провини та ін. Більшість «революційних судів» або «трибуналів» діяли за принципом надзвичайних позасудових органів. Обов’язковими їх складовими були головуючий і засідателі. Нерідко також долучали прокурора, захисника, свідків, потерпілих. Вироки як правило вирізнялися суворістю. Особливо якщо підсудний притягувався до відповідальності не вперше. Смертну кару застосовували до викритої агентури супротивника або до осіб, які завдали підпіллю значної шкоди. Легкими провинами займалися «козацькі суди», які скликали командири підрозділів Української повстанської армії у випадку пияцтва, невиконання наказу (без важких наслідків), незначних крадіжок. Вироки за ними були доволі м’якими — попередження, пониження в посаді, тимчасове позбавлення членства, важкі роботи, посилена муштра з погіршеним харчуванням, штрафи, публічне фізичне покарання тощо. Судово-дисциплінарна практика Закордонних частин ОУН, особливо з кінця 1950-х рр., існувала в межах законодавства країн Заходу й загалом зосереджувалася на підтримці внутрішньоорганізаційної дисципліни.