Справа Івана Дзюби з відстані пів століття

Анотація

Мета полягає в дослідженні мотивів та наслідків фабрикації справи Івана Дзюби співробітниками Комітету державної безпеки при Раді Міністрів УРСР.

Методологічну основу становить принцип історизму в єдності всіх його компонентів. Дослідження ґрунтується на критичному аналізі архівних й опублікованих джерел. Використано мікро історичний підхід.

Наукова новизна. Здійснено спробу відтворити на основі унікальних архівних ресурсів, а також з урахуванням наявних публікацій історію фабрикації справи І. Дзюби, який через сім років після появи його памфлету «Інтернаціоналізм чи русифікація?» був репресований за цей текст. Оперативну справу (справу-формуляр) на І. Дзюбу — найцінніше джерело для розуміння того, на підставі яких агентурних свідчень організовувалося стеження за ним, як збирався матеріал проти нього, — було знищено. Однак у Галузевому державному архіві Служби безпеки України збереглися 18 томів справи з позначкою «ФП» («Фонд припинених»). Саме ця справа, а також розсекречені документи спецслужб, деякі інші архівні джерела, публікації дослідників, спогади стали основою при написанні цього матеріалу. З середини 1990-х рр. автор статті мав можливість зустрічатись і розмовляти з самим Іваном Дзюбою. Це дозволило уточнити чимало обставин та деталей драматичного періоду його життя.

Висновки. В умовах національно-культурного піднесення кінця 1950 — початку 1960-х рр. І. Дзюба через свою незалежну поведінку й новаторську естетичну позицію був одним із найяскравіших представників руху шістдесятників. Після підготовки в 1965 р. памфлету «Інтернаціоналізм чи русифікація?» його почали вважати одним із лідерів інтелектуальної опозиції в УРСР. Його вирізняло прагнення висловлювати власні думки відкрито, публічно, а не конспіративно. Розпочавши наприкінці серпня — на початку вересня 1965 р. репресивні акції проти представників української творчої молоді, керівництво Компартії України та спецслужби УРСР кваліфікували нонконформістську творчість і діяльність І. Дзюби як «націоналістичну», «анти радянську», «русофобську». Під наступну хвилю репресій, розпочату у січні 1972 р., проти нього (та проти тих, хто розповсюджував його памфлет або лише читав) було висунуто політичні обвинувачення. Далі арешт, суд, вимушене каяття І. Дзюби. Аналіз його справи підтверджує, що він імпліцитно ніколи не прагнув і не був готовий до ролі головного ідеолога чи символу опозиції в УРСР. Це зречення розчарувало його прихильників в Україні та за кордоном. Проте воно не змогло девальвувати написане та зроблене І. Дзюбою до його арешту, а тим більше після повернення в культурне й політичне життя України після серпня 1991 р.