Дипломатичні представництва Польської Республіки у Харкові (1921–1937 рр.): огляд проблематики та авторських рефлексій сучасної польської історіографії

Анотація

Метою запропонованої статті є аналіз головних аспектів сучасної польської історіографії, присвяченої діяльності дипломатичної місії Польської Республіки у Харкові в 1920–1930-х рр. Основні дослідницькі завдання сформовані необхідністю з’ясування особливостей висвітлення вказаними вченими ключових напрямів й специфіки діяльності, умов праці та щоденного життя дипломатичних працівників, їх взаємодії з місцевою владою і дипломатичними місіями інших країн, реакції на Голодомор і Великий терор 1937 р. тощо.

Методологія ґрунтується на традиційному застосуванні методів історіографічного аналізу і синтезу, які дозволили виокремити основні тематичні вектори та концептуальні висновки у працях польських вчених; використанні методів реконструкції проявів колективної пам’яті на прикладі вказаної групи наукових робіт з метою простеження взаємозв’язку між оцінками істориків та деякими суспільними уявленнями про міжвоєнний період минулого Харкова; порівнянні й типологізації домінуючих підходів і принципів до оцінки досліджуваної проблематики.

Наукова новизна визначається відсутністю у вітчизняному науковому просторі аналогічних досліджень, присвячених вивченню доробку польських колег із історії дипломатичного представництва Польської Республіки, акредитованого у Харкові впродовж 1921–1937 рр. Широкий спектр залучених до аналізу праць, опрацювання з цією метою фондів польських бібліотек сприяло посиленню оригінальності статті, дозволило виявити історіографічні розбіжності і тотожності, об’єктивно оцінити емпіричну вартісність згадуваних напрацювань.

Висновки. Аналіз авторських рефлексій польських вчених щодо діяльності дипломатичних представництв Польської Республіки у Харкові 1921–1937 рр. дозволяє стверджувати про наявність в їхніх працях низки спільних узагальнюючих тверджень, в основі яких лежать нові фактологічні дані. Ідеться про констатацію поступового ускладнення умов для діяльність польських службовців, розгляд радянською владою їх як представників шпигунської організації. Акцентовано увагу на таких історіографічних векторах, як наявність елементів розвідувальної діяльності в роботі дипломатичного представництва, негативного ставлення його службовців до офіційної антирелігійної політики СРСР, захист ними представників польської національної меншини, констатація в офіційних рапортах «катастрофи голоду на селі» в 1933 р., обставини ліквідації представництва та ін.