З історії пам’яткоохоронної справи в Україні: питання культурної політики та збереження національної спадщини

Анотація

Мета дослідження – висвітлити історію й особливості формування сфери охорони культурної спадщини України.

Методологія полягає у застосуванні методів історизму, системності, загальнонаукових методів логіки, компаративного аналізу, спеціально-історичних методів (історіографічного аналізу, ретроспективного аналізу, хронології, історико-системного, історико-генетичного, порівняльно-історичного).

Наукова новизна. З’ясовано історичні витоки й чинники формування пам’яткоохоронної галузі України, питання культурної політики і збереження національної спадщини.

Висновки. Питання формування дієвої та ефективної системи охорони культурної спадщини, яка становить основу й запоруку обліку, охорони, збереження її об’єктів і пам’яток, нагальне. Необхідно спрямувати спільні зусилля органів державної влади, місцевого самоврядування, науковців, громадськості на його вирішення. Держава зобов’язана розглядати національну культурну спадщину в контексті культурної політики як стратегічний ресурс країни. Вирішення наявних проблем слід розпочинати з розробки виразної стратегії та розв’язання пріоритетних завдань. Адже на сьогодні надзвичайно актуальне питання щодо необхідності створення результативної й ефективної системи органів державної влади у сфері охорони культурної спадщини з чітко визначеними повноваженнями, як це передбачено законом України «Про охорону культурної спадщини» (2000 р.). Україна є країною з високим рівнем духовності громадян, який визначається їхнім ставленням до культурних надбань минувшини. Залишені у спадок від попередніх поколінь історичні релікти – підвалина розвитку культури нашої держави й людства загалом. За всієї самобутності українська культурна спадщина становить собою невід’ємну складову світового культурного надбання, яка викликає широкий інтерес у міжнародної спільноти.