РЕЖИМИ СТРИМУВАННЯ В МІЖНАРОДНІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ПОЛІТИЦІ: ФОРМУВАННЯ ДОВГОСТРОКОВИХ АСИМЕТРІЙ РОЗВИТКУ

Анотація

Теоретично узагальнено політику стримування розвитку як системного геоекономічного і нормативно-інституційного режиму впливу, в межах якого економічні, фінансові, технологічні й регуляторні інструменти використовуються для конструювання довгострокових асиметрій розвитку. Стримування розвитку постає не реактивним заходом, а механізмом системного управління взаємозалежністю і впорядкування доступу до ресурсів, ринків і технологій.

Розмежування політики стримування і стратегій її реалізації дозволило встановити похідний характер інструментального рівня від стратегічної логіки: один і той самий інструмент може виконувати сигнальну, примусову або структурообмежуючу функцію залежно від цілей і часових горизонтів його застосування. Запропонована структурно-функціональна класифікація інструментів засвідчує, що технологічні обмеження справляють найглибший вплив, оскільки змінюють траєкторію інноваційного розвитку і потенціал довгострокового відтворення.

Обґрунтовано концепт регуляторного множника як кумулятивного ефекту координації, що виникає через синхронізацію режимів, звуження можливостей обходу і підвищення достовірності стратегічного сигналу. Виокремлено такі чотири необхідні умови виникнення цього ефекту: нормативна синхронізація режимів, інфраструктурна сумісність механізмів контролю, географічне покриття критичних вузлів глобальних мереж і достовірність зобов’язань щодо тривалого підтримання режиму. Доведено взаємообумовленість режимів стримування і стратегій розвитку: інтеграція обмежувальних інструментів трансформує конфігурацію економічної політики, поєднуючи цілі зростання з контролем критичних залежностей. Показано, що довгострокові режими обмеження можливостей породжують адаптивні стратегії протидії, а обхід обмежень через треті юрисдикції підтверджує, що ефективність стримування визначається не лише масштабом і координацією заходів, а й спроможністю забезпечити їх виконання.