СОЦІОЕКОНОМІЧНА СКЛАДОВА РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА І СЕЛА НА ЗАСАДАХ АГРОЕКОЛОГІЇ: НАУКОВО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ

Анотація

Констатовано, що соціоекономічній складовій агроекології, зміст якої як наукового напряму, громадського руху і способу господарювання зазвичай висвітлюється в контексті взаємодії природного середовища і сільського господарства, приділяється недостатньо уваги. Розкрито соціально-економічні, соціокультурні та інституційні чинники агроекологічного переходу сільського господарства і сільських територій до сталого розвитку, показано напрями їх активізації для становлення стійких агропродовольчих систем. Соціально-економічні аспекти агроекології виражаються відносинами з приводу створення її продуктів – органічної продукції і екологічних суспільних благ. Соціокультурні аспекти, у свою чергу, репрезентують потреби, цінності, мотиви тощо, а відтак і поведінку людей щодо продуктів агроекології. Інституційне середовище утворюють нормативно-правові акти і неписані норми, які визначають правила виробництва і споживання цих продуктів. Соціоекономічним за суттю є трактування терміна «агроекологія» Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН (ФАО).

Соціоекономічність агроекології проявляється в її спрямованості на досягнення Цілей сталого розвитку: економічних (зміцнення продовольчої безпеки, подолання бідності), екологічних (пом’якшення наслідків зміни клімату, збереження екосистем), соціальних (подолання голоду, соціальної нерівності, робота для молоді, гендерна рівність). Агроекологія здатна і повинна забезпечувати досягнення оптимальної взаємодії між рослинним і тваринним світом, людьми і довкіллям з урахуванням соціальних аспектів, необхідних для створення стійких і справедливих (інклюзивних) продовольчих систем. Важлива роль у формуванні таких систем належить малим виробникам сільськогосподарської продукції.

Для активізації соціоекономічної складової агроекології з метою становлення в Україні стійких агропродовольчих систем необхідно: удосконалювати інституційне середовище розвитку сільського господарства і села з урахуванням сучасного змісту агроекології; зміцнювати стабільність, опір загрозам та інклюзивність місцевих, локальних і національної систем виробництва сільськогосподарської продукції та продовольства; створювати механізми сприяння розвитку агроекологічних практик, особливо в середовищі сімейних селянських і фермерських господарств.