МАКРОПРУДЕНЦІЙНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ КРИЗИ

Анотація

Функції пруденційного банківського нагляду та банківського регулювання завжди були ключовими в діяльності центральних банків або незалежних регуляторів банківських систем. Але до світової кризи 2007––2008 рр. акцент більшою мірою робився на мікропруденційних аспектах, які базувалися на показниках ліквідності та платоспроможності окремих банківських установ і регулюванні їх діяльності. Але ця криза довела, що навіть при забезпеченні цінової стабільності та належному нагляді за окремими банками, цього недостатньо для підтримання загальної макроекономічної стабільності фінансової системи в цілому. «Бульбашки» на ринку нерухомості, існування «морального ризику» при банківському кредитуванні бізнесу пов’язаних з банками осіб та відповідні банкрутства банків призвели до докорінного переформатування як банківського регулювання, так і введення де-юре функції забезпечення фінансової стабільності як основної функції регуляторів фінансових ринків. Це мало на меті запобігти суттєвим економічним і фінансовим втратам, які відбувалися внаслідок слабких фінансових систем, неналежного макропруденційного регулювання та відповідної схильності населення та бізнесу до панічних дій у разі очікування кризових явищ. Для досягнення цієї мети регулятори застосовують інструментарій макропруденційних інструментів та регуляцій. Важливими аспектами цієї політики є недопущення розвитку фінансової дестабілізації, а в разі реалізації ризиків, пов’язаних з дією фінансових чи реальних негативних шоків, –– суттєве пом’якшення їх негативного впливу на економіку та фінанси.
У сучасних умовах перманентних криз і, зокрема, світової кризи, пов’язаної з пандемією, для центральних банків важливо дотримуватись ключових постулатів макропруденційного регулювання, отже, бути гнучкими у використанні регуляторних нормативів та макропруденційних інструментів; мінімізувати можливості морального ризику і підтримувати схильність до кращих світових практик у керуванні кредитними ризиками; управляти класифікацією активів, які дозволяють забезпечувати надійне керування ризиками, і не допускати послаблень у регуляторних дефініціях, які матимуть наслідком зростання непрацюючих кредитів (NPL – non performing loans); оперативно переглядати макропруденційні пріоритети у щільному діалозі з урядом та бізнесом.