РОЛЬ ДЕРЖАВИ В ГЕНЕТИЦІ СХІДНОАЗІЙСЬКОГО «ЕКОНОМІЧНОГО ДИВА»: НЕОСТРУКТУРАЛІСТСЬКЕ БАЧЕННЯ

Анотація

Обґрунтовується наявність спільних рис і закономірностей неоструктуралістської моделі модернізації в успішно модернізованих економіках східноазійських країн з різними владними режимами. Передусім, це активна «підприємницька» роль держави в розвитку інфраструктури як важливого фактора виробництва і заохочення за вимог конкурентного ринкового середовища, експортоорієнтованих галузей економіки виходячи з наявних порівняльних переваг, поступове виведення на конкурентні позиції на внутрішньому та зовнішньому ринках раніше створених великих капіталомістких і високотехнологічних підприємств. При цьому невід’ємною умовою успіху є належна увага держави до розбудови «м’якої» інфраструктури, зокрема, забезпечення таких найважливіших складових «інклюзивної» економіки, як повага до прав власності, неупередженість господарських судів, широкі можливості вибору економічної діяльності, якісна, позбавлена станових привілеїв і статусних бар’єрів система освіти тощо. Усі ці складові присутні в сучасних висококонкурентних економіках країн конфуціанської традиції. Показано, що центр-периферійна парадигма, відображаючи фрактальну природу економічних і соціальних мереж, органічно вписується і в теорію нової структурної економіки на всіх рівнях аналізу, стратегування і практичної економічної політики. Відтак, навіть з низького аграрного старту за активної та цілеспрямованої структурної політики держави можливим є формування «ядер» порівняльної конкурентоспроможності, похідних від стану ендогенних, а не екзогенних факторів економічного розвитку. Саме виходячи з факторної наділеності власної національної економіки, підприємствам з наявними порівняльними перевагами – незалежно від того, відносяться вони до першого чи шостого технологічного укладу, – мають надаватися державою додаткові стимули (кредитні, інфраструктурні тощо) з метою їх виходу на зовнішній ринок, залучення іноземних інвесторів, трансферу технологій. Особливу увагу приділено модернізаційному досвіду Польщі, чий уряд з кінця 2016 р. і дотепер застосовує у своїй економічній програмі та політиці теоретичні здобутки і практичний досвід східноазійського неоструктуралізму.