ТРАНСФОРМАЦІЇ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ І СТАЛИЙ РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Анотація

В умовах глобальних викликів дестабілізації вкрай актуальним постає спрямування управлінських дій усіх гілок влади на реалізацію антикризових програм з урахуванням особливостей рівнів регулювання та конкретних секторів економіки. Своєчасна підтримка конструктивних ініціатив щодо комплексного вирішення проблем їх розроблення та впровадження має забезпечуватися не тільки в інституціональному, а й у ресурсному і фінансовому вимірах. У контексті євроінтеграційних процесів, на тлі непередбачуваних перспектив глобального розвитку, вдосконалення управління державними і міжнародними фінансами вимагає створення інноваційних знань, розроблення адекватних пропозицій щодо внесення відповідних змін до наявних регулятивних, поведінкових норм і правил.
Метою статті є обґрунтування напрямів скоординованих трансформацій у сфері державного фінансового управління, його фіскальної та монетарної складових з урахуванням тенденцій глобальної фінансіалізації, а також загроз рецесії національної економіки. Застосовано інституціональний підхід і методи наукового аналізу: емпіричний, статистичний, порівняльний, ретроспективний, а також логічні та інші методи, зокрема, з використанням експертних оцінок.
Процеси подолання фінансово-економічних збоїв зазвичай призводять до накопичення майбутніх боргових зобов’язань, що негативно позначається на фінансово-економічному стані держав з ринками, що формуються, до яких належить і Україна. Сучасній кризі, порівняно з попередніми, властивий високий рівень невизначеності, що руйнує мотивацію інвестиційної активності як урядів, так і суб’єктів підприємництва й домогосподарств. Стратегічний вектор еволюційної діяльності органів влади, з одного боку, має орієнтуватися на зміни в ринковому середовищі, а з іншого –– інспірувати за допомогою регуляторних підойм постійне відтворення партнерських відносин між економічними агентами, стимулюючи їх докладати зусиль до піднесення добробуту громадян. Розбудову підходів щодо ідентифікації та об’єднання спільних інтересів держави і приватного сектору у фіскальних відносинах слід проводити на засадах взаєморозуміння й активного діалогу.