«ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ», АБО ІСНУЮЧІ ПІДХОДИ ДО СПІВПРАЦІ З МВФ ТА РЕАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ

Анотація

Україна стала членом МВФ у вересні 1992 р., невдовзі після проголошення незалежності у 1991 р. Проте насправді шлях до МВФ був значно довшим, оскільки він починався з моменту створення Фонду як спеціалізованої установи ООН, засновником якої також була Україна. За період членства наша країна неодноразово зверталася до МВФ за різною допомогою – як технічною, так і фінансовою. Утім, в Україні існує нерозуміння завдань і порядку функціонування Фонду (і серед пересічних громадян, і в колі політиків), що вимагає пояснень з тим, щоб зруйнувати певні міфи в цьому питанні.
Перший з міфів стверджує, що МВФ виконує роль глобального «тіньового уряду», тоді як насправді це організація, в якій усі члени (в тому числі Україна) можуть і повинні відігравати відповідну роль. У зв’язку з цим істотно зростає роль економічної дипломатії в налагодженні відносин як з МВФ, так і з окремими його членами. При цьому МВФ – це не «міжнародний банк», який намагається отримати від країн великі проценти, а, скоріше, міжнародна «каса взаємодопомоги», якою потрібно вміти користуватися. Проте відсутність кредитних програм з країною-членом – зовсім не обов’язково є поганим сигналом для неї. Багато країн вдало реформували свої економіки без отримання фінансової допомоги з боку МВФ.
Важливо розуміти, що МВФ не нав’язує свої умови кредитування, а бере до відома ту програму, яку насправді розробляє (принаймні, має розробляти) уряд країни-реципієнта. Нарешті, МВФ співпрацює не тільки з урядами країн-членів, але й з інститутами громадянського суспільства. Звісно, якщо вони здатні відповідним чином впливати на свої уряди.
Отже, вірне розуміння правил Фонду – зафіксованих у численних документах – може допомогти значно підвищити ефективність відносин України з МВФ.