«ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА» АБО «ЗАЛЕЖНА ЕКОНОМІКА» – ДИЛЕМА РЕГІОНУ ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ

Анотація

Стаття показує, що збільшення свободи в цілому та економічної свободи слугує основою для більш високого рівня економічного розвитку країни і посилення її впливу в рамках світової економіки. Автор переконливо демонструє значне відставання більшості пострадянських країн за показниками розвитку свободи в цілому та економічної свободи, доводячи, що саме вони є узагальненою оцінкою ступеня демократичних і ринкових перетворень у регіоні держав – спадкоємиць Радянського Союзу.
Автор обгрунтовує тісний зв’язок дефіциту свободи і нездатності здійснювати системний інноваційний розвиток економіки, що зумовило і нездатність ефективно використовувати виробничий, кадровий і технологічний потенціали більшості країн СНД, наявні на початок перетворень.
У статті послідовно проводиться ідея про те, що природі економіки пострадянських країн є іманентним відторгнення економічного прогресу, що є об’єктивним наслідком феномену всеосяжної залежності бізнесу від державної бюрократії (і в тому числі – від панування адміністративно залежної власності). При цьому автор статті доводить, що формування подібної економічної системи є прямим наслідком здійснення процесів приватизації в регіоні пострадянських країн практично за феодальним принципом.
Автор статті стверджує, що за останню чверть століття у пострадянських державах «юридичний прогрес» не привів до органічного зростання економічної свободи, а в деяких з них «свобода» проявилась як економічна анархія. В зазначеному регіоні утвердилася «модель залежної економіки», яка лише імітує основні характеристики ринкової економіки і тільки частково відповідає принципам організації ринкового господарства. Подібна мімікрія небезпечна для перспектив розвитку реальної ринкової економіки сучасного світового зразка.
Автор показує, що «модель залежної економіки» існує у двох різновидах – адміністративному та олігархічному. Остання із зазначених форм є характерною для України і Молдови, де економічна залежність лише частково (за окремими напрямами і видами бізнесу) пов’язана з адміністративною вертикаллю. Але не менше значення має концентрично-кругова залежність від олігархічної власності, вибудована за принципом клієнтельських зв’язків.
Оцінюючи перспективи розвитку, автор стверджує, що шляхи подолання «моделі залежної економіки» пов’язані із всебічним посиленням ролі громадянського суспільства і розвитком морально-етичних норм (рішучою відмовою від загального прийняття корупції, від пасивності у відношенні до порушень закону та ін.), із забезпеченням пріоритету цілісних інтересів країни, а не окремих партій або груп олігархів. Він робить узагальнюючий висновок про те, що в суспільстві пострадянських країн повинні визріти ідеологічні та політичні передумови для кардинальної зміни самої природи економічної системи.