ЗМІНА ВІКУ МАКСИМАЛЬНОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ ВЧЕНОГО ДО ХХІ СТОРІЧЧЯ

Анотація

Вступ. Питання відповідності сучасним реаліям уявлення про залежність продуктивності роботи науковців від їх віку, які були сформовані у минулому столітті, стають досить актуальними у зв’язку зі змінами в організації та характері дослідницької діяльності, що відбулися за останні кілька десятиліть.
Проблематика. Вивчення означеного питання набуває особливої актуальності для оптимізації кадрової політики в наукових установах України у зв’язку з небажаними змінами вікової структури науковців.
Мета. Дослідити динаміку публікаційної активності групи членів Національної академії наук України, які працюють сьогодні (або працювали до останнього часу) в науці.
Матеріали й методи. Використано списки публікацій, наведені в біобібліографічних виданнях та інформаційноаналітичній системі «Бібліометрика української науки», застосовано традиційні методи статистичного аналізу.
Результати. Досліджено зміни публікаційній активності з віком 126 членів і членів-кореспондентів Національної академії наук України, які народилися в 1920—1940 рр. Виявлено, що максимальна кількість публікацій спостерігається у віковій групі до 30 років тільки в 1,2 % вибірки; 30—34 роки — у 16,7 %, що приблизно відповідає результатами
Харві Лемана 1930-х років. Водночас для груп 35—39 років становить 34,1 %; 40—44 роки — 12 %; 45—49 років — 16 %. Нове збільшення кількості публікацій спостерігалося здебільшого через 5—10 років після першого піку, причому другий пік часом навіть перевищує перший максимум.
Висновки. Вік найбільшої продуктивності для переважної більшості вчених нашого часу змістився приблизно на 30 років. Це зумовлено тим, що динаміка продуктивності роботи дослідника визначається не тільки віковою зміною фізіологічних можливостей його організму, а й характером праці, яка в сучасній науці кардинально змінилась внаслідок зростання обсягу науково-технічної інформації, ускладнення методів і технологій досліджень, поширення колективних досліджень.