Я.Лесів: життєвий шлях дисидента, релігійного діяча, борця за незалежну Україну
DOI:
https://doi.org/10.15407/uhj2022.01.190Ключові слова:
Лесів, дисидент, Український національний фронт, Українська Гельсінська спілка, Українська греко-католицька церкваАнотація
Метою статті є з’ясування різних аспектів участі Ярослава Лесіва в українському визвольному русі другої половини ХХ ст., що передбачає аналіз процесу становлення його як громадсько-політичного та релігійного діяча, висвітлення питання залучення до антирежимного руху спротиву, зокрема Українського національного фронту, характеристику участі в Українській громадській групі сприяння виконанню Гельсінських угод, визначення внеску у відновлення Української греко-католицької церкви.
Методологія ґрунтується на принципах історизму, науковості, системності. При проведенні дослідження застосовувались загальнонаукові (аналіз і синтез, індукція й дедукція, абстрагування) та конкретні наукові (критичний, історико-генетичний, структурно-діахронний аналіз) методи.
Наукова новизна визначається тим, що на основі матеріалів Галузевого державного архіву Служби безпеки України (м. Івано-Франківськ), опублікованих документів, спогадів та свідчень, видань та публікацій періодики, наукових та науково-популярних праць комплексно досліджено громадсько-політичну та релігійну діяльність Я.Лесіва; з’ясовано основні форми дисидентської роботи цієї постаті, показано важливу роль отця Ярослава в антирежимному русі спротиву та боротьбі за леґалізацію Української греко-католицької церкви.
Висновки. У 1965–1967 рр. Я.Лесів входив до нелеґальної самостійницької політичної організації – Український національний фронт (УНФ), активно розповсюджував матеріали збройного підпілля Організації українських націоналістів (ОУН) та самвидаву. Він фактично сформував Гайворонську групу УНФ. У підсумку за антирадянську діяльність був засуджений на шість років позбавлення волі. У жовтні 1979 р. Я.Лесів стає активним членом Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ) – леґальної правозахисної організації, що призвело до його нових ув’язнень. Значний внесок Я.Лесів зробив в український національно-демократичний рух другої половини 1980 – початку 1990-х рр. Він був серед тих, хто відновлював діяльність УГГ, творив Українську Гельсінську спілку (УГС) як громадсько-політичне об’єднання, виступав прихильником перенесення діяльності ОУН із політичної еміґрації безпосередньо на українські території й, насамперед, виступив за леґалізацію Української греко-католицької церкви Зокрема в 1988 р. дисидент увійшов до складу Комітету захисту УГКЦ. Наступного року отець Я.Лесів був середучасників голодування в Москві за леґалізацію церкви, очолював заходи з перепоховання знищених радянським тоталітарним режимом в’язнів сумління Ю.Литвина, В.Стуса, О.Тихого та ін.
Посилання
Bychek, S. (Comp.). (2014). Ukrainska Helsinska Hrupa: dokumenty i materialy. Kyiv. [in Ukrainian].
Dubas, M., Zaitsev, Yu. (Comps.). (2000). Ukrainskyi Natsionalnyi Front: doslidzhennia, dokumenty, materialy. Lviv. [in Ukrainian].
Hel, I. (2013). Vyklyk systemi: ukrainskyi vyzvolnyi rukh druhoi polovyny XX st. Lviv. [in Ukrainian].
Krutsyk, R. (2009). Demianiv Laz. Henotsyd Halychyny: zhertvam komunistychnoho teroru 1939–1941 rr. na Prykarpatti prysviachuietsia. Kyiv. [in Ukrainian].
Lypovetskyi, S. (2018). Banderivtsi: 200 istorii z XX st. Lviv. [in Ukrainian].
Myshchak, I. (2006). Prohramni dokumenty UNF yak dzherelo z istorii suspilno-politychnoi dumky ukrainskoho natsionalno-vyzvolnoho rukhu. Spetsialni istorychni dystsypliny: pytannia teorii ta metodyky, 13, 2, 56–67. [in Ukrainian].
Ovsiienko, V. (Comp.). (2016). Ukrainska hromadska hrupa spryiannia vykonanniu Helsinskykh uhod: Dokumenty i materialy: 10 hrudnia 1978 – 11 bereznia 1988, 4, (2th ed.). Kharkiv. [in Ukrainian].
Paska, B. (2020). Dysydentska diialnist Opanasa Zalyvakhy. Naukovyi i kulturno-prosvitnii kraieznavchyi chasopys „Halychyna”, 33, 149–158. [in Ukrainian].
Rusnachenko, A. (1998). Natsionalno-vyzvolnyi rukh v Ukraini: seredyna 1950-kh – pochatok 1990-kh rr. Kyiv. [in Ukrainian].
Rusnachenko, A. (2009). Vid imperii do Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].
Salyha, T. (2014, July 31). Shchob ne zalyshaty vnukam kaidany: pro tvorchist o. Yaroslava Lesiva. Literaturna hazeta. 10–11. [in Ukrainian].
Shevchenko, O. (Comp.). (2012). Ukrainska Helsinska spilka u spohadakh i dokumentakh. Kyiv. [in Ukrainian].
Sokulska, O. (Comp.). (2014). Lesiv. Snih bez grat. Poeziia. Epistoliarij. Publitsystyka. Spohady. Dokumenty. Kyiv. [in Ukrainian].
Stasiuk, I. (2014). Diialnist Ukrainskoi hreko-katolytskoi tserkvy u pidpilli (1946–1989 rr.). Visnyk Natsionalnoho universytetu “Lvivska politekhnika”: Derzhava ta armiia, 784, 224–230. [in Ukrainian].
Svitlychna, N. (Comp.). (1981). Visnyk represii v Ukraini, 12, 6–7. Niu-York. [in Ukrainian].
Terelia, J. M. (2003). Budivnychyi ukrainskoi kultury Yaroslav Lesiv. Litopys Boikivshchyny, 2, 34–41. [in Ukrainian].
"Tereshchuk, H. (n. d.). (2009, October 29). 30 rokiv tomu UHKTs vyishla z pidpillia i vymahala lehalizatsii vid Kremlia. [in Ukrainian].
Tkachuk, O. (Comp.). (2009). Ukrainska Helsinska spilka (1988–1999 rr.) u svitlynakh i dokumentakh. Kyiv. [in Ukrainian].
Yakibchuk, M. (2011). I v khram spodoby uviity: tvorchist Zenoviia Krasivskoho ta o. Yaroslava: Dyskurs natsionalnoi identychnosti. Kolomyia. [in Ukrainian].
Zakharov, B. (2003). Narys istorii dysydentskoho rukhu v Ukraini (1956–1987). Kharkiv. [in Ukrainian].
Zakharov, Ye., Ovsiienko, V. (Comps.). (2016). Ukrainska Hromadska Hrupa spryiannia vykonanniu Helsinskykh uhod: Osobystosti, 1. (2th ed.). Kharkiv. [in Ukrainian].
Zinkevych, O. (Ed.). (2010). Rukh oporu v Ukraini: 1960–1990: Entsyklopedychnyi dovidnyk. Kyiv. [in Ukrainian].
