Еволюція дипломатичних відносин між УНР і Польською Республікою: від установлення до розриву (листопад 1918 — березень 1921 рр.)

Анотація

Мета — дослідити українсько-польські відносини в контексті міжнародної ситуації, простежити розвиток взаємин між УНР і Польською Республікою від їх виникнення наприкінці 1918 р. до Варшавського договору, визначити їх суть та оцінки тогочасними діячами, проаналізувати вплив на подальший розвиток міждержавних відносин.

Методологічною основою є принципи історизму, науковості, проблемно-хронологічний, історико-системний.

Наукова новизна полягає у системному й детальному висвітленні подій, процесів та явищ в українсько-польських відносинах — від заснування консульських установ в обох державах до Варшавської угоди й подальшого розриву співпраці після підписання Ризького договору 1921 р. Комплексно аналізуються дипломатичні та військово-політичні аспекти цих подій, що дозволяє глибше зрозуміти їх вплив на дальший розвиток українсько-польських відносин.

Основні результати. Проаналізовано етапи формування міждержавних відносин, визначено основні цілі й мету встановлення дипломатичного співробітництва для Польщі та УНР, а також їх лідерів Ю. Пілсудського та С. Петлюри, з’ясовано причини ускладнення політичного діалогу між обома державами наприкінці 1918 — у середині 1919 рр., розкрито основні моменти переговорів на шляху укладання Варшавської угоди, досліджено причини її нереалізованості. Висновки. Встановлення й розвиток двосторонніх українсько-польських відносин були детерміновані фінальними актами Першої світової війни. Польща проголосила державну незалежність, а Україна відновила республіканську форму правління. Перша отримала прихильність держав-переможниць, а друга намагалася позбутися образу сателіта Четверного союзу. Усвідомлення лідерами обох республік небезпеки з боку більшовицької Росії стало консолідуючим чинником на шляху до порозуміння. Цілі, які переслідували обидві держави, суттєво відрізнялися. Для С. Петлюри західний сусід був не тільки політичним, але й військовим союзником, а для Ю. Пілсудського існування на сході незалежної, але орієнтованої на Польщу держави видавалося життєво необхідним, аби не мати спільного кордону з Росією. Ситуація ускладнювалася утворенням ЗУНР, українсько-польською війною на Східній Галичині та існуванням Волинського фронту. Невдалий перебіг воєнних дій українців проти більшовиків у першій половині 1919 р. сприяв зближенню України з Польщею. Своєю чергою, угодою з УНР Варшава на офіційному рівні намагалася досягти відмови її від претензій на Східну Галичину. Вершиною українсько-польського дипломатичного діалогу стало вимушене укладення Варшавської угоди. Однак спільний воєнний похід на Київ не тільки завершився невдачею, але й інспірував успішний наступ Червоної армії у західному напрямку, викликавши чимале занепокоєння не тільки польського уряду, а й лідерів європейських держав. Укладений 1921 р. Ризький договір між Польщею та РСФРР / УСРР фактично став денонсацією Варшавського й на довгі роки перекреслив надії на незалежність і соборність України.