Відродження Української автокефальної православної церкви (1989-1991 рр.)

Анотація

Мета — проаналізувати процеси відродження Української автокефальної православної церкви наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр., розглянути фактори, які сприяли цим процесам, і які перешкоджали.

Методологія базується на принципах історизму, системності, всебічності, неупередженості. Для реалізації наукових завдань застосовувалися методи аналізу й синтезу, історико-генетичний, історико-проблемний, історико-порівняльний.

Наукова новизна. Розглянуто маловідомі аспекти з історії УАПЦ, зміни у процесі її розвитку, вплив на її відродження представників національно-визвольного руху, спротив органів влади, взаємовідносини з іншими релігійними течіями тощо.

Висновки. Наприкінці горбачовської «перебудови» Українська автокефальна православна церква стала частиною не лише релігійного життя в Україні, а й суб’єктом та об’єктом національного відродження. Вона була тісно пов’язана з патріотичною інтелігенцією, зазнавала певної політизації та сама здійснювала політичний вплив. Радянська влада ставилася негативно до процесу відродження УАПЦ в Україні, вбачаючи в національних церквах потужну дезінтеграційну силу, що загрожувала існуванню СРСР. Крім спротиву з боку влади, прибічники УАПЦ у процесі розвитку свої церкви зіштовхнулися й з іншою вагомою проблемою — внутрішньою боротьбою. Все це перешкоджало залученню до церкви широких мас вірян. Попри всі негаразди, прихильники УАПЦ змогли досягнути значного успіху в її відродженні та розвитку. Наприкінці радянського періоду Українська автокефальна православна церква стала вагомим фактором духовного й національно-культурного життя українського народу.