Оцінювання наукової діяльності як системний процес (за матеріалами доповіді)

Анотація

Підкреслено особливості наукової діяльності, які обумовлюють специфічність підходів до її оцінювання. Зроблено критичний аналіз процесу реформування наукової сфери під егідою Міністерства освіти і науки (МОН) України. Наголошено, що для реформи оцінювання вітчизняних наукових установ обрано далеко не найкращі закордонні зразки, які не враховують найбільш прогресивні тенденції в оцінюванні. У Методиці атестації МОН України домінують кількісні формальні оцінки, оскільки мета атестаційних розрахунків — «вивести» узагальнену бальну оцінку для всіх установ і на цій основі проранжувати їх, внаслідок чого опис діяльності складних об’єктів фактично зведено до однієї цифри. Зазначено, що МОН України останнім часом намагається ввести однакові показники для оцінювання окремих учених, установ і наукових проєктів, але за такого підходу зникає специфіка цих об’єктів. До того ж, займаючись оцінюванням окремих дослідників, МОН України намагається перебрати на себе функції закладів вищої освіти та наукових установ, чим порушує принцип академічної свободи, за дотримання якого воно відповідає. Автор вважає, що для підвищення ефективності роботи експертів під час оцінювання «загальних» кількісних показників необхідно: більше уваги звертати на дисциплінарні особливості (рівень цитування, кількість авторів у роботі тощо) і не виконувати невиправдані міждисциплінарні порівняння; виділяти групи установ із близькими значеннями показників, не проводячи ранжування на основі одного («узагальненого») показника; створити систему моніторингу основних показників наукової діяльності, дані якої використовувати для перевірки об’єктивності оцінок експертів; залучати більше зовнішніх експертів, особливо з-за кордону.